Сторінка психолога
ЩЕ РАЗ ПРО ПРОБЛЕМИ ДОШКІЛЬНИКА
Уявлення про те, що дитина завжди щаслива та безтурботна тільки тому, що вона дитина, на жаль, далеке від дійсності. Батьки, які приходять на консультацію до практичного психолога, скаржаться на те, що діти лякливі, тривожні, неспокійні. І, звісно, батьки просять поради: який режим створити дитині, як реагувати на особливості її поведінки.
ДИТЯЧІ СТРАХИ. ЯК ЇХ ПОДОЛАТИ?
Спочатку поміркуємо: звідки страх? Чому дитина боїться темряви, не хоче засинати сама в кімнаті, бачить страшні сни? Власного досвіду у неї ще немає — з Бабою Ягою, злим чарівником, Бабаєм, вовком її познайомили дорослі. А інше вже залежить від вразливості, емоційності, типу нервової системи. У здорової дитини страхи швидко минають, забуваються, якщо, звичайно, їх не підсилювати, а намагатися розсіяти; Але у нервової, вразливої вони можуть стати нав'язливими, невідступними, травмувати.
Причини дитячих страхів
1. Розповідь на ніч страшних казок, перегляд дитиною теле- та відеопродукції, яка пропагує насильство й жахи.
Батьки спочатку не усвідомлюють усіх наслідків того, що відбувається зараз на екрані. Тим паче, в момент перегляду дитина не виглядає зляканою — дивиться зацікавлено, навіть сміється... Страх починається потім і може тривати дуже довго. Адже зоровий образ — яскравіший від того, що сприймається на слух. Він залишає у свідомості дитини відбиток, матрицю, відтворившись у снах, переслідуючи в темряві й навіть удень, при світлі.
Тож перша і головна порада — не давайте приводу для дитячих страхів!
Якщо ж вони виникли і дитина боїться спати у темній кімнаті, не намагайтеся її «переламати», ігноруючи сльози та вмовляння. Можна залишити затінену настільну лампу, нічник, присунути дитяче ліжечко до свого. Одним словом, піти дитині назустріч, діючи м'яко, поступово. Якщо дитина часто розповідає вам про те, що їй наснилося щось страшне, не намагайтеся змусити її це забути. Краще пограйте в гру, розіграйте її страшний сон у ляльковій сценці та зробіть цю сценку смішною.
Прихильниками рішучих дій, як правило, бувають тата. Ми б порадили їм зайняти іншу позицію. Хай саме тато допоможе дитині роздягтися, вкриє її, побажає гарних снів, розповість казку, попестить її.
Помічено, що лякливі діти спокійніше засинають, коли їх вкладає батько, тому що в ньому вони бачать силу, захист., наче гарантію того, що нічого поганого з ними не станеться. Відчуття захищеності, впевненості в незмінності батьківської любові необхідне дитині! Це одна з важливих умов нормального її психічного розвитку.
2. Надмірна батьківська опіка.
Такі батьки постійно кажуть: «Туди не ходи, там небезпечно», «Цього не займай! Поріжешся».
3. Висока вимогливість або холодність батьків, надто жорстокі покарання.
ЯК ЖЕ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВПОРАТИСЯ ЗІ СВОЇМ СТРАХОМ?
Можна дати дитині «захисника». Це може бути реальна людина, наприклад, брат або тато. А може бути м'яка іграшка, наприклад, великий плюшевий собака.
Не смійтеся над розповідями дитини про те, що їй сниться або чого вона боїться. Нехай намалює свій страх, розповість, що саме її лякає. А потім домалюйте цій страшилці смішну мордочку, посадіть її в клітку, придумайте смішне ім'я. Якщо дитина боїться чогось реального, наприклад, грози, можете розповісти їй, що таке гроза насправді. Якщо дитина поінформована, вона озброєна.
«Впертий до істерики»
Часто мами описують знайому картину: дитина, якій у чомусь відмовили, кричить, червоніє, тупає ногами, падає на підлогу, а ще й б'ється об підлогу головою...
Такі реакції частіше притаманні дітям з уродженими, хай і незначними, ураженнями нервової системи. Не всі вони потребують медикаментозного лікування (це встановлює лікар), але можна безпомилково сказати, що кожен потребує посиленої батьківської уваги.
На дитину вперту, горду погано діють надмірні заборони. Непохитність батьків, постійні «не можна!», «не чіпай!», «не бери!» змушують її домагатися бажаного екстраординарними засобами.
Щоб істерики не перетворилися на звичку, не створюйте конфліктів із дрібниць! Хоче дитина їсти не тією ложкою, а іншою, вдягатися не зараз, а коли дограється, вдягнути не ту, а іншу шапку або взяти на вулицю не ту іграшку, яку батьки запропонували, — дозвольте. Дозвольте одразу, не чекаючи крику. Але якщо те, чого їй хочеться, справді дати не можна — забороняйте! Причому спокійно, твердо, невідступно. На істерику, хоч як би вона вас хвилювала, не реагуйте. Не вмовляйте, не сваріться, не піднімайте дитину з підлоги. Можна відвернутися до вікна, навіть вийти з кімнати.
Іноді дитина й сама хотіла би припинити плач і крик, але вже не може. Допоможіть їй, спробуйте переключити її увагу. А нотацій дитині читати не варто: що швидше вона забуде неприємний інцидент, то краще.
Інший варіант неадекватних реакцій на труднощі — постійна плаксивість. Придивіться, чому плаче дитина: щоб одержати бажане або просто так, без причини? Чи швидко змінює вона, сльози на усмішку, чи буває веселою, врівноваженою, чи в неї постійно сумні оченята, знижений тонус, поганий настрій? В останньому випадку можна припустити якісь психоневрологічні розлади. І, відповідно, треба порадитися з фахівцем.
«Хлопчик навпаки»
Так мама назвала свого сина, який уже вміє писати, але пише і літери, і цифри справа наліво, іноді переставляє склади. Таких помилок припускаються діти через вікову незрілість функцій головного мозку, які відповідають за аналіз та синтез просторових знаків.
З такою дитиною треба займатися, використовуючи ігри з шрифтами, наприклад, кубики з буквами і цифрами, «магнітну азбуку». Це допоможе їй засвоїти правильне розташування знаків.
«Звідки в нього злість?»
Мами недаремно переживають, помічаючи у своєї дитини ознаки агресивності: у хвилину роздратованості вона намагається вкусити, вщипнути, може вдарити маму або бабусю по обличчю, штовхнути ногою. Якщо це не випадковість, а стійка особливість поведінки, отже, в оточенні дитини не все гаразд. Можливо, вона постійно перебуває у стані напруження — ці дії є «розрядкою»?
Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися по-іншому. Дитина знає, що мама й тато б'ють її, щоб вона була слухняною. Природно, що дитина звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не забирати, а чемно попросити іграшку, яка сподобалася, в іншої дитини, якщо ви самі щойно накричали на неї, забираючи, наприклад, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, не реагуватимуть на прохання та вмовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фізично.
Якщо домашня атмосфера благополучна, треба поцікавитися стосунками дитини з товаришами; іноді діти копіюють засоби захисту, прийняті в дитячому колективі.
Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого «конкурента». Іноді об'єктом агресії стає людина, якій дитина заздрить, яку вона хоче принизити, «покарати» за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, малюк може забрати її — але не для того, щоб гратися, а щоб зламати або навіть сховати і, таким чином, нібито знищити різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: допоможіть їй зрозуміти, що вона теж хороша, розкажіть, які в неї є позитивні риси.
Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж ознаки агресії. Одна з причин такої поведінки — сувора заборона виявляти агресію щодо інших людей. Найскладніше дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, дитина хоче продовжити прогулянку. Мама бере її за руку, щоб повести додому. Дитина вередує і, у розпалі, кусає маминин зап'ясток, намагаючись звільнитися. Але після суворого запитання: «Це що таке?» Починає кусати себе. Чому? Тому, що вона ще «не охолола», їй складно робити щось інше.
Не чекайте, поки малюк сам заспокоїться, допоможіть йому в цьому. Подайте все як жарт: «Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солодкий?». Нехай ваша дитина вчиться знаходити позитивний вихід із конфліктних ситуацій. У протилежному випадку звичка використовувати своє тіло для помсти собі або іншим призведе до формування негативного ставлення до самого себе.
Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності? Насамперед, дитина повинна знати, що ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого маля скривдило, і підкреслювати різницю у вашому ставленні до кривдника та «жертви»: ти злий і поганий, скривдив когось доброго і хорошого. Це не викличе в дитини співчуття. Вона просто дійде висновку, що ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий вчинок, скривдивши іншу людину.
Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримуватися або спрямовувати агресію в інше русло.
За будь-яких умов виходьте не з того, що «дитина погана», а з того, що «дитині погано». Тоді вам стане зрозуміліше, як боротися з її агресивністю.
Семінар для педагогів
«Особливості взаємин між дітьми
в дитячому садку»
Мета: надати вихователям знання щодо підвищення соціально-психологічного статусу дитини в групі дитячого садка.
Дитячий садок є середовищем, де дитина вчиться будувати взаємини з однолітками. У дошкільному віці складаються доволі стійкі вибіркові взаємини, з’являється диференціація дітей за їхнім статусом у групі однолітків. Одним віддають перевагу у спілкуванні, вони стають «популярними» серед однолітків, інших ігнорують. Вихователі відокремлюють різні ознаки прихильності чи неприязні між дітьми. Малюки, невизнані групою однолітків, часто тримаються осторонь від решти дітей або конфліктують із ними.
Організація сумісної діяльності в іграх «Мозаїка», «Рукавичка» надає непопулярним дітям можливість будувати взаємини з однолітками
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю або СДУГ — це стан, що призводить до постійної неуважності, гіперактивності й імпульсивності дітей.
СДУГ — найпоширеніша причина порушень поведінки й труднощів навчання в дошкільному та шкільному віці. За методико-психологічними даними близько у 60 % дітей спостерігаються прояви цього синдрому протягом усього розвитку особистості.
Тому зазначена проблема є об'єктом пильної уваги психологів, психіатрів, педагогів і батьків.
ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ГІПЕРАКТИВНИХ ДІТЕЙ
«Гипер...» (от греч. hyper — «над», «сверху») — составная часть сложных
слов, указывающая на превышение нормы. Слово «активный» пришло
в русский язык из латинского «activus» и означает «действенный,
деятельный».
Авторы психологического словаря относят к внешним проявлениям
гиперактивности невнимательность, отвлекаемость, импульсивность,
повышенную двигательную активность. Часто гиперактивности сопутствуют
проблемы во взаимоотношениях с окружающими, трудности в обучении,
низкая самооценка. При этом уровень интеллектуального развития
у детей не зависит от степени гиперактивности и может превышать
показатели возрастной нормы. Первые проявления гиперактивности наблюдаются в возрасте до 7 лет и чаще встречаются у мальчиков, чем у
девочек.
Существуют различные мнения о причинах возникновения гиперактивности:
это могут быть генетические факторы, особенности строения
и функционирования головного мозга, родовые травмы, инфекционные
заболевания, перенесенные ребенком в первые месяцы жизни, и т. д.
Как правило, в основе синдрома гиперактивности лежит минимальная
мозговая дисфункция (ММД), наличие которой определяет врач-
невропатолог после проведения специальной диагностики. При необходимости
назначается медикаментозное лечение.
Однако подход к лечению гиперактивного ребенка и его адаптации в
коллективе должен быть комплексным. Как отмечает специалист по
работе с гиперактивными детьми доктор медицинских наук, профессор
Ю. С. Шевченко, «ни одна таблетка не может научить человека, как надо
себя вести. Неадекватное же поведение, возникшее в детстве, способно
зафиксироваться и привычно воспроизводиться...» (1997, с. 4). Вот тут-
то и приходят на помощь педагоги, которые, рабо-
тая в тесном контакте с родителями, могут научить ребенка эффективным
способам общения со сверстниками и взрослыми.
Каждый педагог, работающий с гиперактивным ребенком, знает,
сколько хлопот и неприятностей доставляет тот окружающим. Однако
это только одна сторона медали. Нельзя забывать, что в первую
очередь страдает сам ребенок. Ведь он не может вести себя так, как
требуют взрослые, и не потому, что не хочет, а потому, что его физиологические
возможности не позволяют ему сделать это. Такому ребенку
трудно долгое время сидеть неподвижно, не ерзать, не разговаривать.
Постоянные окрики, замечания, угрозы наказания, на которые так щедры
взрослые, не улучшают его поведения, а порой даже становятся источниками
новых конфликтов. Кроме того, такие формы воздействия
могут способствовать формированию у ребенка отрицательных черт характера.
В результате страдают все: и ребенок, и взрослые, и дети, с которыми
он общается.
Добиться того, чтобы гиперактивный ребенок стал послушным и покладистым,
еще не удавалось никому, а научиться жить в мире и сотрудничать
с ним — вполне посильная задача.
Шпаргалка для взрослых,
или Правила работы с гиперактивными детьми
1. Работать с ребенком в начале дня, а не вечером.
2. Уменьшить рабочую нагрузку ребенка.
3. Делить работу на более короткие, но более частые периоды.
Использовать физкультминутки.
4. Быть драматичным, экспрессивным педагогом.
5. Снизить требования к аккуратности в начале работы,
I чтобы сформировать чувство успеха.
6. Посадить ребенка во время занятий рядом с взрослым.
7. Использовать тактильный контакт (элементы массажа,
прикосновения, поглаживания).
8. Договариваться с ребенком о тех или иных действиях
; заранее.
9. Давать короткие, четкие и конкретные инструкции.
10. Использовать гибкую систему поощрений и наказаний
11. Поощрять ребенка сразу же, не откладывая на будущее
12. Предоставлять ребенку возможность выбора.
13. Оставаться спокойным. Нет хладнокровия — нет преимущества!
На базі ДНЗ № 198 відбулося
засідання методичного об`єднання
практичних психологів Ленінського району
на тему:
«Театр мініатюр – форма групової корекційно-розвивальної та профілактичної роботи з дітьми по формуванню навичок спілкування і міжособистісної взаємодії»
Театр мініатюр – форма групової корекційно-розвивальної та профілактичної роботи. Може бути спрямована на досягнення багатьох завдань:
Головною особливістю вистави театру мініатюр є те, що вона – наслідок систематичної корекційно-розвивальної роботи з дітьми-акторами як до, так і після вистави, а також з глядачами, які включаються в активне обговорення або навіть у створення власного варіанту розвитку сюжету.
Театр мініатюр – результат аналізу і трансформації проблеми на рівні групи, це продукт, створений завдяки пережитим і висловленим почуттям та ідеям дітей і їх керівника у процесі психологічної та педагогічної групової коррекції.
Для яких дітей потрібен театр мініатюр?
Якщо для театральних постановок ми зазвичай притягаємо талановитих, активних, артистичних дітей, то для участі в театрі мініатюр – тих дітей, для яких він є украй потрібним і цілющим середовищем, сприяючим їх подальшому розвитку та соціальної адаптації, умінню спілкуватися один з одним, глубже пізнавати себе, налагоджувати стосунки з однолітками, вирішувати конфлікти, приймати рішення у відповідальних ситуаціях.
Яка робота проводиться з акторською групою?
Щоб сформувати в дошкільнят вміння перетворюватися, розуміти образ, тобто грати будь-яку роль, ми використовували вправи, в яких передача характеру персонажу здійснюється за допомогою різних засобів образної та емоційної виразності. Вправи можна збудувати в такому порядку: жести, пози, міміка, пантоміма, інтонація.
Підготовчі вправи спрямовані на розвиток розуміння образу, готують дошкільників до виконання більш складних завдань, в основі яких лежить аналіз свого емоційного стану.
Яка структура вистави в театрі мініатюр?
На протязі 15 -20 хвилин розігрується міні-вистава з 2-3 мізансценами, що включають зав`язку і кульмінацію, яка уривається «стоп-кадром». Під час кульмінації емоційний заряд групи досягає свого піку, наступає осмислення ситуації на емоційному рівні, необхідне для розв`язання внутрішніх і міжособистісних проблем. Позитивну розв`язку створюють глядачі за допомогою керівника театру, а актори потім показують її. Варіанти вирішення проблеми можуть демонструвати і глядачі.
Керівником вистави може бути психолог, вихователь або персонаж.
До керівника театру мініатюр пред`являється ряд вимог , тому що від нього залежить успішність вистави:
span style=
До уваги батьків!
Пяснюємо, що таке дитячий садок!
Розкажіть дитині, що таке дитячий сад, навіщо туди ходять діти,
чому ви хочете, щоб малюк пішов у дитячий сад.
Наприклад: "Дитячий садок -це такий великий будинок з гарним садочком,
куди мами і тата приводять своїх дітей. Тобі там дуже сподобається:
там багато інших дітлахів, які все роблять разом - їдять, грають,
гуляють.
Замість мене там буде з тобою тітка -вихователька, яка стане
піклуватися про тебе, як і о другіх малюків.
У дитячому саду дуже багато іграшок, там чудова дитяча площадка,
можна грати з іншими дітьми в різні ігри і т.д.
Інший варіант: "У дитячому садку діти грають один з одним і разом їдять.
Я дуже хочу піти на роботу, тому що мені це цікаво.
І я дуже хочу, щоб ти пішов у дитячий садок - тому що тобі там сподобається.
Вранці я відведу тебе в садок, а ввечері заберу. Ти мені розкажеш,
що в тебе було цікавого в дитячому саду, а я розповім тобі,
що в мене відбулося за день на роботі.
Багато батьків хотіли б відправити в цей дитячий садок своїх дітей,
але беруть туди не всіх.
Тобі пощастило -восени я почну тебе туди водити".
Розвиток творчих здібностей дітей
Дошкільне дитинство - найсприятливіший час для розвитку творчих здібностей дітей
«Дитина не лотерейний квиток, на який повинен впасти виграш у вигляді портрета у залі магістратури або бюста в фойє театру. У кожному є своя іскра, яка може запалювати багаття щастя і правди, і в якому-небудь десятому поколінні, бути може, нагло запалає він пожежею генія і спалить свій рід, обдарувавши людство світлом нового сонця» Януш Корчак
Проблема творчого розвитку особистості і її прояву в творчій діяльності до цього дня залишається актуальною у вітчизняній і зарубіжній психолого-педагогічній теорії і практиці, намагаються виявити суть творчої діяльності і знайти ефективні способи її реалізації.
Що ж таке «творчі здібності» або «креативність»?
Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях; це спрямованість на відкриття нового і здатність глибокого усвідомлення досвіду.
Передумови розвитку творчої особистості виникають у дитини дуже рано, але навіть ті елементи якостей творчої особистості, які можуть бути сформовані в дошкільному дитинстві зустрічаються у дітей не так часто.
Розвиток творчої особистості не відбувається самостійно, а потребує особливої уваги.
Краща підготовка до майбутнього:
- формування у малюка внутрішнього комфорту,
- безстрашність перед новими кроками,
- відчуття повноти життя.
Звичайно, треба вчити і виховувати дітей, але так, щоб вони могли:
- зберегти відчуття власної волі,
- власного вибору і творчості.
Краще не регламентувати життя дитини, а залишити за ним право:
- самостійно вирішувати,
- вибрати чим буде займатися,
- самому спланувати свій день,
- придумати якісь іграшки взяти на прогулянку і під що там грати.
Найчастіше ми намагаємося уявити світ радісним і постійним: ось він сам, ось і люблячі його батьки і т.д. Але світ складається з суперечностей, протилежностей:
- поруч з радістю - горе
- поруч з життям - смерть і т.д.
Дитина, яка звикла бачити тільки одне хороше або погане губиться в новій несподіваній ситуації, не може знайти вихід.
Мислення, що дозволяє сприймати світ у його суперечностях і знаходити вихід з них - вияв творчої уяви. Це основа для розвитку особистості, як відношення до нашого мінливого життя.
Цікава статистика
Креативність досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, а також зростає у перші три роки навчання у школі; знижується протягом наступних року-двох і потім отримує новий поштовх, можливо, у зв,язку з підвищенням рівня фізичного розвитку (передпубертрат).
Креативність неоднозначно залежить від освіти. Більшість дітей втрачає свою спонтанну відвагу, коли вони стають «окультуреними».
Першим кроком до успішного розвитку творчих здібностей є ранній фізичний розвиток малюка:
- раннє плавання, гімнастика,
- раннє повзання та ходіння,
- раннє читання, рахунок,
- раннє знайомство з різними інструментами та матеріалами.
Другою важливою умовою розвитку творчих здібностей дитини є створення обстановки, що випереджає розвиток дітей.
Необхідно, наскільки це можливо заздалегідь оточити таким середовищем і такою системою відносин, які стимулювали б його найрізноманітнішу творчу діяльність і поволі розвивали б в ньому саме те, що у відповідний момент здатне найбільш ефективно розвиватися.
- Наприклад, ще задовго до навчання читання однорічному дитині можна купити кубики з літерами, повісити абетку на стіні і під час ігор називати дитині букви. Це сприяє ранньому оволодінню читанням.
Третє, надзвичайно важливе, умова ефективного розвитку творчих здібностей випливає з самого характеру творчого процесу, який вимагає максимальної напруги сил.
Здібності розвиваються тим успішніше, чим частіше у своїй діяльності людина добирається «до стелі» своїх можливостей і поступово піднімає цю стелю все вище і вище.
- Така умова максимального напруження сил найлегше досягається, коли дитина вже повзає, але ще не вміє говорити.
Процес пізнання світу в цей час йде дуже інтенсивно, але скористатися досвідом дорослих малюк не може, так як пояснити такому маленькому ще нічого не можна.
Тому в цей період малюк мусить більше, ніж коли-небудь, займатися творчістю, вирішувати безліч абсолютно нових для нього завдань самостійно без попереднього навчання (якщо, зрозуміло дорослі дозволяють йому це робити, вони вирішують їх за нього).
У дитини закотився далеко під диван м'яч. Батьки не повинні поспішати дістати йому цю іграшку з-під дивана, якщо дитина може вирішити це завдання сама.
Четверте умова успішного розвитку творчих здібностей полягає в:
- наданні дитині великої свободи,
- у виборі діяльності,
- у чергуванні справ,
- в тривалості занять одною якою-небудь справою,
- у виборі способів і т.д.
Тоді бажання дитини, її інтерес, емоційний підйом послужать надійною, гарантією того, що вже більше напруження розуму не призведе до перевтоми, і піде дитині на користь.
Але надання дитині такої свободи не виключає, а, навпаки, передбачає:
- ненав'язливу,
- розумну,
- доброзичливу допомогу дорослих
Це і є п'ята умова успішного розвитку творчих здібностей.
Найголовніше тут - не перетворювати свободу у вседозволеність, а допомогу в підказку. На жаль, підказка - поширений серед батьків спосіб «допомоги» дітям, але вона тільки шкодить справі.
Кілька корисних порад для дорослих:
Створіть дитині затишну і безпечну базу для її пошуків, до якої вона могла б повернутися, якщо буде налякана власними відкриттями.
Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.
Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть якщо вони здаються дикими і абсурдними. Пояснюйте, що на багато її запитань не завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібні час, терплячість. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі.
Давайте дошкільняті можливість побути одному і дозволяйте займатися своїми справами (але не комп’ютерними іграми). Надлишок опіки може пригальмувати його творчість. Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може інколи сприйматися як «порушення кордонів» особистості.
Допомагайте дитині вчитися будувати її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями. Таким чином, її самому, в свою чергу, будуть цінувати інші.
Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовираження.
Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.
Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пізнанні на ризик та інтуїцію; найвірогідніше , саме це допоможе зробити справжнє відкриття.
Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивної творчості, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.
Поради батькам, діти яких мають «медичні» страхи.
1.Створюйте у малюка позитивне враження про медицину. Батьки мають пояснювати малюку, що лікар здійснює всі ті « страшні процедури» з добрими намірами.
2.Не треба заздалегідь жаліти і втішати малюка. Навпаки йому потрібні батьківські спокій і врівноваженість, які підсвідомо сприймаються дитиною як запорука того, що з нею не відбувається нічого страшного й поганого.Що тимчасові неприємні фізичні відчуття зазнаються нею заради її ж користі, а не як злісні втручання « поганого лікаря», з яким матуся, в уяві дитини, чомусь діє спільно, замість того, щоб боронити свою дитину.
3. У жодному випадку обманювати дитину не можна. Не слід говорити, що буде не боляче. Краще сказати, що буде трішки боліти, але недовго. А ви будете поруч і допоможете зменшити біль після уколу. А щоб переключити увагу, потіште малюка ласощами або новою книжкою, забавкою, щоб маля знало, що після такої неприємної процедури життя продовжує дивувати приємними сюрпризами/
4.Під час вакцинації з дитиною треба домовлятися, «заговорити» її, дістати її довіру, а не тримати силоміць,щоб провести медичні маніпуляції. Медичні сестри у дитячих закладах застосовують позитивну тактику «підкупу» - обіцяють, а після уколів дають малятам вітамінки. Та більш ефективним для боязкої дитини, яка плаче, здригається, відмовляється робити щеплення, буде логічне роз’яснення, що краще зробити один малесенький укольчик зараз. Ніж захворіти, якщо його не зробити, й тоді отримувати 100 болючих уколів.
Як перетворити карантин у корисне дозвілля. Поради психологів.
Із 12 березня 2020 року в Україні тимчасово обмежується освітній процес та забезпечується дистанційне навчання в закладах загальної та вищої освіти, в мистецьких, спортивних школах, у дитячих садочках міста.
Сам у квартирі – мрія багатьох школярів, вони завжди знайдуть, чим зайнятися, окрім виконання уроків і домашніх обов’язків. Тут і телевізор, і комп’ютер, іпланшет. Найголовніше, коли дитина залишається вдома сама, вона повинна чітко усвідомити: є речі, яких робити не можна за жодних обставин. А саме: - Нікому не можна відчиняти дверей, навіть якщо це прийшла сусідка чи подруга мами. Вхідні двері повинні відчиняти лише дорослі. Поясніть дитині, що у всіх близьких є ключі від квартири. - Не можна по телефону незнайомим людям розповідати, що вона (дитина) зараз сама вдома, а мама прийде тільки через годину. І взагалі не дозволяйте дитині вступати в тривалі бесіди зі сторонніми. Скажіть дитині, щоб незнайомим людям вона відповідала приблизно так: “Мама зараз дуже зайнята і не може поговорити з вами. Зателефонуйте через годину”. У цьому випадку ви, по-перше, не змушуєте дитину брехати, адже мама справді зайнята. А по-друге, стороннім невтямки, що дитина вдома сама. - Не можна нічого кидати з балкона та з вікна. До вікон взагалі краще не підходити і не визирати на вулицю. На вікна краще поставити спеціальні блокуючі засувки, що їх дитина не зможе самостійно відкрити. - Не можна гратися з електропобутовими приладами та газовою плитою. - Біля телефону повинен бути список потрібних номерів (ваш мобільний, татів, тітки, бабусі, і т.д.), щоб у разі екстреної необхідності дитина знала, куди їй телефонувати. І обов’язково поясніть дитині, в яких випадках треба терміново дзвонити та кликати на допомогу. Для підтримання позитивного емоційного стану та змістовного наповнення дозвілля дітей шкільного віку пропонуємо батькам 5 ідей для проведення корисногодозвілля з дітьми:
• Настільні ігри неодмінно мають захопити вашу дитину. Їх варто обирати за віком. Для учнів початкової школи буде цікаво пограти у «ходилки-бродилки з кубиком», для підлітків та старшокласників – монополію та інші ігри, які розвивають логічне мислення. Лото, карти, пазли – теж будуть цікаві для дітей будь-якого віку.
• Заняття для розвитку теж будуть доречні. До цієї категорії можна віднести розмальовки, ліплення з пластиліну. Звичайно ж, такий вид діяльності сприяє розвитку творчих здібностей. А ще можна запропонувати дитині виготовити фотоколаж сім’ї. На великому аркуші паперу можна намалювати велике дерево, на гілках якого приклеїти фотографії членів сім’ї. Таке заняття неодмінно сподобається вашій дитині.
• Хатні справи – десятиліття досліджень доводять: якщо дитина виконує обов’язкові хатні справи – це позитивно впливає на навчання, психіку, а також у майбутньому це піде на користь становленню особистості та допоможе адаптуватись до соціального оточення. Згідно з дослідженням Марті Россмана (почесного профессора університету Міннесоти), якщо ви з раннього віку привчите свою дитину виконувати хатню роботу, вона почуватиметься самостійною, відповідальною та впевненою в собі людиною. Не потрібно перевантажувати дитину домашніми справами, проте дитина може допомогти батькам вдома. Наприклад, можна доручити: - вологе прибирання в квартирі, пилососити, підмітати та/ або витирати пил; - розкладати і розвішувати по місцях свої речі (чистий одяг вішати в шафу, а брудний відносити в пральну машину або в кошик для брудної білизни); - стежити за станом свого взуття, мити його в разі необхідності, завжди ставити на місце; -поливати квіти; - піклуватися про домашнього улюбленця:, витирати лапи, міняти вміст лотків; - застеляти своє ліжко; - мити посуд і розкладати його.
• Звичайне читання перетворіть у гру. Після прочитання казки або оповідання спробуйте разом з дитиною влаштувати за її мотивами домашній театр. Цікавим для дітей буде також театр тіней. Для цього необхідно встановити настільну лампу біля стіни і руками показувати фігури тварин.
• Ведення щоденника. Купіть для дитини гарний блокнот, який застібається на замочок чи закривається на ключик. Їх у продажі є безліч варіантів. Запропонуйте своєму чаду щоденно вести блокнот, записувати туди свої думки та описувати, як минув день. Це допоможе розвивати пам’ять дитини та розвине здатність чітко висловлюватися.
Та головне, НЕ ЗАБУВАЙТЕ основні правила поведінки під час карантину у зв’язку з епідемією грипу:
1. Намагатись менше ходити в гості, відвідувати громадські місця та
скупчення людей.
2. Частіше бувайте на свіжому повітрі.
3. Одягатись відповідно до погоди на вулиці та оберігайте себе від переохолодження.
4. Частіше провітрюйте кімнату.
5. Завжди мийте руки з милом.
6. Щоденно їжте свіжі овочі й фрукти — вітаміни посилюють захисні сили організму.
НЕ ПАНІКУЙТЕ!
Що робити, щоб допомогти собі пережити паніку?
Ось кілька порад:
1. Під час епідемії дотримуйтесь рекомендацій ВООЗ.
Знання про те, як правильно поводитися у критичній ситуації, знижує тривогу.
2. Намагайтеся не блокувати свої почуття.
Боятися – нормально, відчувати безсилля, сумувати – теж.
"Відключити почуття" означає перестати бути в контакті з собою. А це значить, рано чи пізно почуття дадуть про себе знати, тільки їхня сила може стати деструктивною.
Легалізація негативних емоцій знижує напругу, психіка перестає "викручуватися" від необхідності постійно тримати почуття під замком.
3. Що робити, якщо тривога зашкалює?
Поглинаючи велику кількість інформації, ми піддаємося так званій соціальній тривозі.
Завдяки інтернету і соцмережам, події, що відбуваються на іншому кінці планети, сприймаються так, ніби вони відбуваються у нас вдома. Така розмитість кордонів посилює занепокоєння і почуття незахищеності.
Справитися з ними допоможе елементарна інформаційна гігієна. Намагайтеся обмежити кількість інформації, яку ви споживаєте, зменшіть кількість часу, проведеного за читанням новин і в соцмережах.
Оберіть ті джерела інформації, яким довіряєте, і відправте у бан тих, хто розганяє паніку.
4. Знаходьте час тільки для себе і наповнюйте себе ресурсом.
Цей пункт особливо важливий для батьків, які перебувають на карантині з маленькими дітьми.
Турбота про тих, хто від нас залежить – складна фізична і емоційна робота, яка вимагає багато ресурсів. Якщо їх не поповнювати, ваш сосуд швидко вичерпається, і вивідчуєте емоційне вигорання.
Створіть свій власний щоденний ритуал – займіться тим, що приносить вам задоволення. Спорт, будь-які види творчості, прогулянки, просто відпочинок підійдуть.
Головне – щоб у цей час вас ніхто не чіпав і ви могли розслабитися на самоті.
5. Сон. Фізичні навантаження (так-так!). Регулярна здорова їжа. Задоволення.
Всі ці речі здаються банальними, але допомагають справлятися навіть з сильними стресами.
